Third Sunday of the Great Fast

Metropolitan Stefan’s Meditation for the Third Sunday of Great Fast

A religious sister in grade two taught me to make a sign of the cross and to say a prayer every time I would hear a siren of an emergency vehicle. Someone is in need of help. Others are going to help people in need. She taught me to say a prayer for them. That has stuck with me all of my life! Every time I hear a siren, I have a strong urge to cross myself and to pray for those in need of help and for those rushing to help. To be honest, there was a time when I would be embarrassed to do it, when I was a teen and as a young adult. I would do it, but discretely. I have witnessed how people of faith, discretely and with obvious embarrassment, cross themselves in restaurants when offering grace. We try and avoid doing what we know deep down is right to do. We want to help someone, yet we hesitate. We want to offer words of comfort, yet we are afraid to risk ourselves. We want to forgive someone, yet we don’t want to let go of our hurts. So, we hold ourselves back, not being true to ourselves. We are not being true to what Jesus wants of us.

God invites you and me to put aside our petty little fears about what others may or may not think of us. He invites us to be true to Him. Recall how Jesus said, “Should anyone press you into service for one mile, go with him two miles”. Go beyond what we have to do. Do the things which you are not compelled to do. You will come to understand the life-giving grace of the cross which we venerate on the third Sunday of Great Fast.



Роздуми Митрополита Стефана на третю неділю Великого Посту

Сестра-монахиня у другому класі школи вчила мене хреститися кожен раз, як я чую сирену машини швидкої допомоги. Хтось потребує допомоги. Хтось іде на допомогу цим людям в потребі. Сестра вчила мене молитися за них. Це стало моєю звичкою на все життя! Кожного разу, як я чую виття сирени, щось підштовхує мене перехреститися і помолитися за того, хто в потребі й за тих, хто спішить йому на поміч. Якщо бути щирим, то був такий час, коли я, будучи підлітком і юним хлопцем, стидався робити це. Я міг це зробити, але приховано. Я був свідком, як віруючі люди уривчасто і з очевидним збентеженням хрестяться при благословенні в ресторанах. Ми стараємося й уникаємо робити те, що в глибині душі вважаємо правильним. Ми хочемо допомогти іншим, але вагаємося. Ми хочемо втішити, але боїмося ризикнути собою. Ми хочемо простити, але не хочемо звільнитися від наших образ. Ми стримуємося, не будучи щирими з самими собою. Ми не вірні тому, чого Ісус прагне від нас.

Бог запрошує Вас і мене відкласти в бік наші дрібні маленькі страхи, що інші подумають, чи не подумають про нас. Він запрошує нас бути чесними з Ним. Згадайте, як Ісус сказав: «Коли хтось потребуватиме вашої допомоги одну милю, йдіть з ним дві милі». Робіть більше того, що мусите. Робіть те, чого Ви не мусите робити. Тоді Ви прийдете до зрозуміння життєдайної благодаті хреста, що йому ми поклоняємося в третю неділю Великого посту.